У місті Львові відзначається унікальний архітектурний феномен - «червоні» школи, які втілили в собі витончену естетику та функціональність. Їх витончені фасади, вдало сполучені зі складною історією міста, здивували багатьох. Автором цих архітектурних шедеврів є відомий архітектор Юліуш Гохберґер. Поглянемо на ці будівлі очими часу та відкриємо для себе їхню неповторну красу, а також розглянемо вплив специфіки цих будівель на освітній процес, співвідношення інноваційної архітектури та навчання.
Більшість «червоних» шкіл відзначалися математичним спрямуванням, що свідчить про важливість цієї науки в освіті й розвитку суспільства. Математика відкриває двері до багатьох можливостей, навчаючи абстрактному мисленню, логіці та системному підходу до проблем. Розглядаючи перспективи для людей з математичною освітою, важливо розуміти, що ця наука стає важливим інструментом у різних сферах життя, від технологій та наукових досліджень до фінансів та інженерії. У контексті Львова, де історія переплітається з сучасністю, репетитор з математики Львів має можливість розвивати інтелектуальний потенціал молодого покоління у вишуканому середовищі, насиченому культурою та науковими досягненнями.
А зараз зануримось в історію архітектурних шедеврів Юліуша Гохберґера
Шкільний рік підходить до кінця, то ж саме час пригадати деякі популярні школи минулого століття, які і досі привертають увагу своїм зовнішнім виглядом.
На кінець 19 ст припав, так званий, шкільний «бум», в зв’язку з тим, що у 1873-го сейм ухвалив новий шкільний крайовий статут, постанову про утримання шкіл за кошт міста, а також ухвалу про те, що всі державні заклади початкової освіти повинні розміщуватись у власних будівлях. Проектуванням нових закладів освіти займався архітектор Юліуш Гохберґер, який в цей час був директором Львівського міського будівельного управління. І вже у 1876 році було збудовано 3 навчальні заклади: гімназію імені Франца Йосифа, Вищу реальну школу та школу св. Мартина на Жовківській.
Гімназія імені Франца Йосифа знаходилася на теперішній вулиці Князя Романа, 5. Збудована у стилі неоренесансу. У нішах центрального фасаду встановлено шість скульптур діячів польської науки та літератури авторства Тадеуша Баронча. Легко впізнати Адама Міцкевича з пером та Миколая Коперника. На даний час в цій будівлі знаходиться науково-дослідний інститут Національного університету «Львівська політехніка».
Вища реальна школа на теперішній вулиці Шухевича становила єдиний комплекс з гімназією Франца Йосифа. У 1921 р. в результаті освітньої реформи Реальна школа стала І математично-природничою гімназією ім. Миколая Коперніка. В 1939-1941 роках тут була розташована 7-ма школа. Від 1945 р. і до 2016 р. в будівлі містилася 35-та загальноосвітня школа з російською мовою викладання.А з 2016 - Львівська загальноосвітня школа східних мов та східних бойових мистецтв «Будокан» з поглибленим вивченням іноземних мов.
Школа святого Мартина на вул Жовківській побудована також у стилі неоренесансу. У трикутному фронтоні вміщено герб Львова. До речі, колись ця вулиця теж носила ім’я св.Мартина і недалеко був костел його ж імені.
Зараз тут загальноосвітня школа №57 ім. Короля Данила Галицького. З 1997 року на подвір’ї стоїть бюст короля Данила.
На цьому шкільний «бум»не закінчився. До кінця століття, Гохбергер спроектував ще декілька шкіл
Впродовж 1883- 1884 рр. з’явилися дві «червоні школи» побудовані з нетинькованої цегли. На розі вулиць Городоцької та Леонтовича, бачимо величний неороманський фасад міської школи св. Анни, яка мала окреме крило для дівчат (з вулиці Городоцької) та хлопців (з вулиці Леонтовича). А в середині велике подвір’я. На початку 20 ст добудували ще одне корпус з північної сторони, зберігаючи стиль попередньої будівлі, тож зараз тяжко розрізнити, яка частина новіша, а яка старіша. З 2003 року тут функціонує Правнича гімназія. Будівля має статус пам’ятки архітектури місцевого значення.
Ще одна «червона» школа знаходиться на розі вулиць Бандери та Чупринки, це колишня жіноча гімназія св. Марії Магдалини. Будувалася навпроти парафіяльного костелу Марії Магдалини, від нього і отримала назву. Учні ж вживали зменшувальну назву “Магдуся”. Будівля має елементи неоготичного та неороманського стилів. У 1910 році школу розширили, добудувавши симетрично 2 крила. А у міжвоєнний період добудували ще “білу” школу для хлопців. Зараз у червоній частині - школа №3, а в білій - школа № 10 з польською мовою навчання, якій у 2013 році повернули історичну назву - імені Марії Магдалини.
Розташована в іншому кінці вулиці Степана Бандери колишня школа імені Шимона Конарського була збудована десятиріччям пізніше від двох вищезгаданих і за проектом інших архітекторів – її творцями стали Броніслав Бауер та Іван Долинський (онук геніального українського художника та іконописця Луки Долинського). Хоча варто зауважити, що будівництво велося під наглядом Міського будівельного уряду, яким керував все той же Юліуш Гохберґер.
За майже 150 річний час свого існування ці школи були і є одними з найпопулярніших у місті, то ж не дивно, що Гохберґера часом називають «будівничим львівської освіти». Учням цих шкіл під силу розв’язати задачу будь-якого рівня складності.
